"Він вмів допомогти так, ніби сам ангел-охоронець втрутився в твою проблему": Музикант Ростислав Домішевський – про Кузьму Скрябіна

Його пісні досі звучать з динаміків, його іменем називають вулиці, сквери та проспекти, йому встановлюють пам’ятники, влаштовують концерти пам’яті. Друзі кажуть, він завжди робив свою справу чесно і ніколи не боявся говорити правду. Яким був Кузьма Скрябін, як створювали гурт і де записували перші пісні, розповів Depo.Львів. його товариш, музикант, колишній учасник, автор пісень і співзасновник гурту "Скрябін" Ростислав Домішевський.

Ростислав Домішевський вже давно виїхав з Новояворівська (Львівська область), де разом росли й ходили в одну школу з Андрієм Кузьменком. Сьогодні він проживає в Києві й досі з теплотою згадує ті роки, проведені разом, коли все тільки починалося.

Ростислав Домішевський

Як ви познайомилися з Андрієм Кузьменком?

– Кузьма приїхав до Новояворівська вже коли навчався у восьмому класі (Андрій Кузьменко народився у місті Самбір на Львівщині, згодом сім’я переїхала у Новий Розділ, а тоді – у Новояворівськ, – Ред.). Він пішов вчитись до школи №1, в якій навчався і я. Ми познайомились на репетиціях шкільного гумористичного театру, який називався модним тоді словом "Спринт". Ближче спілкуватися почали вже, йдучи дорогою зі школи додому. Андрій був на три роки старший хлопець, більш просунутий меломан, він і запропонував мені записати кілька бобін з цікавою музикою.

Під час репетиції шкільного гумористичного театру"Спринт"

Тобто все закрутилося з його подачі?

– Так вийшло, що з його подачі я практично став меломаном. Спочатку ми й спілкувались на ґрунті спільного захоплення музикою. Через різницю у віці ми, звичайно, не були тоді аж настільки друзями, але коли у 1988-му Андрій після армії повернувся до Новояворівська, все змінилося – ми  досить багато часу проводили разом в нашій меломанській тусовці, у вихідні витанцьовували, якщо так можна назвати ці рухи, на дискотеці в палаці культури "Кристал", обмінювались музичними записами.

Палац культури "Кристал" у Новояворівську. Фото: Вікіпедія

Що вас надихало?

–  Джерелом нової музики в ті часи для нас було польське радіо, яке досить добре "тягнуло" в Новояворівську. Головний у цій справі у нас був однокласник Андрія Володя, якого всі називали "Зоська". В нього була німецька крута магнітола Unitra, яка писала з радіоефіру на касети в стерео. А дев'ятиповерховий будинок Андрія був найзахіднішою точкою міста і між його дахом і польським кордоном був відкритий простір для чистого радіосигналу. Тому часто ми проводили вечори на цьому даху, записуючи з ефіру якийсь черговий новий альбом – у поляків були програми, де нові релізи крутили просто цілими альбомами. Власне, звідти й взявся сюжет для його першого хіта "На даху добре".

Це з ним він виступав на "Червоній Руті" у 1991 році?

– Так. Я вважаю, виступив він тоді тріумфально. Мене на тій "Руті" не було, бо саме служив в армії, і Кузьма поїхав під ніком Андрій Кіл. За компанію покликав зі собою Сергія Шуру Геру (клавішні), К'юра і Саню Скрябіна. На самому фестивалі в Кузьми сталась кумедна історія. Він вийшов на сцену мокрий – вступ у пісні був дуже короткий, Кузьму оголосили й відразу запустили фонограму, Кузьма розуміє що не встигне, якщо буде йти звичним маршрутом, і вирішив скоротити через пожежний басейн, він послизнувся в ньому і в результаті вибіг на сцену, обтікаючи водою. На додачу до його панківської зачіски це виглядало революційним прийомом – в ті часи все неформальне віталось максимально, і Кузьма сходу отримав схвальні аплодисменти публіки, бо всі вирішили, що це такий задум.

Вдома в Кузьми, 1992 рік

Як виникла назва гурту?

– Серйозно музикувати разом ми почали на початку 1989 року. На той час у мене з Шурою (Сергій Гера, – Ред.) була група і репетиційна в палаці культури "Кристал", яку я називав студія "Спати". Там ми аматорським способом займались записом нашої творчості. Андрій з друзями мав групу в іншому місці в тому ж "Кристалі", і я запросив їх прийти до нас записати збірний альбом різностильових пісень. Компілюючись в різні склади, ми записували треки від панк-року до попсових балад. Якось на призначений час не прийшли хлопці з кузьмової групи, й він запропонував спробувати зробити одну його смутну, холодну тему. Я взяв бас (хоча у своїй групі грав на гітарі), на барабанах був покійний нині Ігор Яцишин. Тема нам настільки "зайшла", що ми залипли до ночі й попросили Саню Скрябіна принести магнітофони, щоб зафіксувати. Так народився проєкт, який через кілька місяців ми практично жартома назвали прізвищем Сані – "Скрябін", бо наш новояворівський кінорежисер Володимир Зайковський саме на нього захотів зняти для нас кінокліп і терміново потрібна була назва для титрів. І саме цьому проєктові судилось впасти у вухо львівським новим друзям Кузьми, дотичним до музичної сфери, що і послужило тригером подальших подій з фестивалями тощо.

Перший склад гурту "Скрябін", 1989 рік

А далі пішло-поїхало?

– Після "Червоної Рути" Кузьма без зайвих роздумів підписав досить кабальний договір на 13 років зі "Студією Лева". І коли мене питають про кумедні історії, то я вважаю що це і є найсмішніша історія – як  легко або навіть легковажно іноді Андрій підписував і розривав домовленості, особливо в ті часи.

Кузьма Скрябін на репетиції у студії "Спати", 1992 рік

Про що саме йдеться?

– Вже через кілька місяців ми отримали кращу пропозицію і так само довго, не роздумуючи, Кузьма підписав інший контракт, не розбираючись з попереднім. Новий контракт приніс нам необмежену свободу творчості – в компанії "Ростислав Шоу" нам надали в користування класні, дуже дорогі інструменти, й ми на сім місяців закрились в тому ж "Кристалі", створивши продовження студії "Спати", написавши за цей короткий період більше як 30 нових пісень. Записати в студії тоді цей матеріал не судилось, наприкінці 1992-го "Ростислав Шоу" збанкрутував, і наш контракт зупинився. Розчаровані несправедливістю долі, ми під завісу написали нашу відому "Нікому то не треба" і практично заморозили на кілька років існування "Скрябіна", але написані тоді пісні поступово потім включали в наші наступні альбоми.

Яким був Андрій в роботі?

– З Кузьмою надзвичайно легко і цікаво було працювати в студії. Він був завжди відкритий на твої пропозиції і думки, допомагаючи роздмухати деколи ледь помітну іскру цікавої ідеї. Він майстерно вмів створити атмосферу синергії і в цьому максимально проявлялось його лідерство. Він безумовно був лідером і локомотивом процесів в групі і при цьому вроджений "intelligance" не дозволяв йому вивищувати себе над колегами по роботі. Андрій розумів, поважав і завжди цінував роль кожного учасника творчого організму групи "Скрябін".

Ростислав Домішевський, 1992 рік

З ним легко було у спілкуванні?

– Попри гумор і легкість в спілкуванні, в Андрія був складний характер, який складався з суперечностей і контрастів. Від райського саду до пекельного шторму в наших з ним стосунках могло відділяти необережно чи не вчасно сказане слово. Він просто не терпів критики на свою адресу.

Рой і Шура, студія "Спати", 1992 рік 

Але ж Кузьма видавався таким відвертим і прямим?

– Так, він вмів допомогти та підказати так, ніби сам ангел-охоронець втрутився у твою проблему. І водночас вмів так підмахнути, що гіркота образи стискала горло. І він точно вмів бути другом, хоча останніми роками сам стверджував, що "друзів у нього нема – є близькі люди та колеги та партнери по роботі". Мені шкода, що наша безтурботна юнацька дружба не витримала випробовування складним дорослим життям – наші дороги розійшлись 2002 року, і ми не спілкувались після цього. Але я завжди вдячно берегтиму коло серця все те добре, що нам вдалось зробити одне для одного і для цього світу.

Усі фото з особистого архіву Ростислава Домішевського