Нобелевська лауреатка Ольга Токарчук: "Заклики на кшталт "будь позитивною" – стара невротична парадигма, яка перестала мене цікавити"

Українською мовою вже перекладено вісім книг Ольги Токарчук. Невдовзі у друк вийдуть ще два переклади. Під час зустрічі на 28 BookForum письменниця поділилася думками про українську ідентичність як східноєвропейців, про вплив пандемії коронавірусу, завдання літератури та культури.

Східна Європа не така, як західна

"Живу у селі, але завдяки інтернету маю зв’язок з усім світом, беру участь у міжнародних конференціях через Zoom. Зараз пандемія коронавірусу прискорила процес, який почався ще задовго до неї, – повернення до природи, децентралізація великих агломерацій, перебування у місці, де людина себе краще почуває у безпеці, а також має чистіші повітря та воду. Це буде характерною рисою XXI століття", – вважає письменниця.

Ольга Токарчук каже, що східна Європа не така, як західна з її почуттям реалізму, безпеки, стабільністю та розвиненим середнім класом. Мовляв, у нас інша література, емоційність, ритуали. В літературі найкраще відобразив специфіку східноєвропейського регіону польський письменник єврейського походження Бруно Шульц. Ця специфіка полягає у налаштуванні на постійні зміни, недовірі до реальності.

"У процесі написання роману "Книги Якуба" приїжджала в Україну. Синагога, до якої ходив персонаж роману Якуб Франк, зараз виглядає зовсім інакше. Тут історія точилася швидше, і у більш жорстокий спосіб щодо матеріальної спадщини. Попри те, єврейські цвинтарі залишися у доброму стані, набагато кращому, ніж у Польщі. Власне, з них вивчала різні назви, уявляла, як колись проходив похорон, що тоді співали, говорили. Так, це вимагає більшого напруження уяви. Контакт з минулим вимагає певних зусиль – інтелектуальних, емоційних, пізнавальних", – продовжує Токарчук.

Кавалок дитинства

Література вимагає відкритості, напруження уяви. Вона показує нам більше через постаті, емоції, переосмислення, вважає письменниця. Коли відвідуєш описані письменником місцевості, то завжди виникає якийсь шок від того, що насправді там такого нема. У цьому і полягає вищість мистецтва над реальністю. Завдання культури – створення реальності, сенсів та їх утримання. А створений образ є набагато могутнішим за реальність.

"У 10-11-річному віці я вперше поїхала в Україну, у місцевість, де народився і прожив перші 10 років мій батько. Для мене це була подорож у минуле мого батька. Батько був вразливою, інколи сентиментальною людиною. Коли говорив про своє село, то мало не плакав. У підлітковому віці батькова вразливість мене нервувала. Батько навіть привіз з України землю у мішечку і заповів, щоб її поклали у могилу, коли він помре. Зрештою, мама так і зробила. Згодом, я зрозуміла, що батько поклав собі у могилу ідеальний кавалок свого дитинства".

Ольга Токарчук розповідає, що вдома батько запровадив культ романтизму українськості, хоча ніколи не говорили, що родом з України, а з-за Бугу. У батька довший час зберігся східний акцент, який дуже їй подобався. З часом цей акцент зник.

"Пам’ятаю, що у батька був "Кобзар" Шевченка, якого він читав. Почувався поляком, але міцно пов’язаним з місцем свого народження. Частина батькової родини, яка жила в Україні, загинула в результаті етнічних чисток. Батько дивом врятувався і мусив утікати", – каже Токарчук.

Про об’єднання народів, націоналізм і жертовність

Література допомагає людям усвідомити, що реальність складається з незліченної кількості точок зору, і ми можемо обирати ту чи іншу. Реальність набагато складніша, щоб висловлювати про неї надто прості судження. Головним завданням літератури є спроба описати цю складну реальність. Можна одну і ту саму ситуацію описати з різних точок зору, достукатися до серця і розуму людей, які беруть у ній участь.

"Щодо вибуху націоналізму, то висловлю дещо контраверсійну думку: Україна має на це право, бо вона зазнала військової агресії з боку Росії і відстоює свою незалежність. Але Польща не воює, тут ніхто не гине на війні, нема зелених чоловічків. Проте у Польщі з’являються такі примітивні прояви націоналізму, ксенофобії, нетерпимості до інакшості. Дуже мене непокоїть, що на території Східної Європи існує така вісь, що формує самоідентифікацію на ґрунті націоналізму, а у випадку Польщі – на тому, щоб бути чиєюсь жертвою. Це мене хвилює як колишнього психолога і психотерапевта. Запитую себе: чи можна формувати самоідентичність на почутті жертви, куди нас це приведе? Почуття жертви дозволяє людям перекласти відповідальність на когось іншого те, що ми не зробили.

Від своїх батьків засвоїла переконання, що відмінності між народами – це поняття дещо фольклорне. У дорослому віці зрозуміла, що попри те, що всі люди різні, у нас є більше того, що об’єднує, а не розділяє".

Загострення уваги у суспільстві на питанні самоідентифікації свідчить про пізній етап розвитку індивідуалізму.

"Питання "хто я?" стосується більше XX століття. У новому світі, який зараз постає, важливішим є питання не хто я, а просто я є – у ставленні до інших, середовища, тварин, культури. Заклики на кшталт "будь собою", "будь позитивною" "заслуговуєш на краще" – це така стара невротична парадигма, яка мене перестала цікавити", – резюмувала Ольга Токарчук.

Довідка. Ольга Токарчук народилася 29 січня 1962 року в місті Сулехув, Польща. Згодом її сім’я переїхала до міста Кетш, де майбутня письменниця здобувала освіту в ліцеї ім. Норвіда. Потім вступає на факультет психології Варшавського університету та займається волонтерством. Після закінчення навчання працює психотерапевтом. Коли її перші книжки набувають популярності, вирішує повністю присвятити себе творчості. Наразі проживає у Вроцлаві. У своїх книгах змальовує людину та її душу, яка непідвладна еволюції, яка залишається такою ж самою, поки весь світ навколо змінюється.

Нобелівську премію з літератури Ольга Токарчук отримала за 2018 рік "за уяву оповідачки, яка з енциклопедичною пристрастю представляє перетин кордонів як форму життя". Окрім того, письменниця двічі отримувала одну з найпрестижніших польських літературних нагород - премію "Ніке": вперше за роман "Бігуни" (Bieguni) у 2008 році, а вдруге у 2015, за роман "Книги Якова" (Ksiegi Jakubowe). У літературному фестивалі у Львові брала участь вперше.

Галина ПАЛАЖІЙ, спеціально для Depo.Львів