Чи справді на Пагорбі Слави у Львові похований Микола Кузнєцов

Не одне десятиліття у Львові точаться розмови щодо того, хто ж похований на Пагорбі Слави у могилі, яка нібито належить відомому диверсанту Миколі Кузнєцову. Не раз вона ставала об’єктом провокацій та розправи місцевих вандалів, щороку на 9 травня тут збираються купки комуністів та "освободітєлєй", які ще залишися у живих. Але в те,  що там дійсно лежать останки "радянського героя" Кузнєцова, до кінця не вірять і його прибічники. Про це в інтерв’ю Depo.Львів розповів викладач Львівського національного університету імені Івана Франка Андрій Козицький.

Звідки таке переконання, що там не Кузнєцов?

– Я протягом останнього часу працював над монографією "Львівські замахи", яка у продажу має з’явитися вже дуже швидко, і один із розділів присвятим замахам, які у Львові вчиняв Микола Кзнєцов. Тож довелося тривало працювати в архівах з документами СБУ. Там є шість томів колишньої справи КДБ щодо пошуків могили Кузнєцова і його опізнання. Переглянув я і радянську літературу і знайшов там велетенську кількість нестиковок.

Наприклад?

– Кузнєцов діяв на окупованій території у мундирі офіцера німецької армії. У могилі в Боратині, там, де знайдене тіло нібито Кузнєцова, була людина у мундирі солдата або унтреофіцера німецької армії. Погони офіцерів і солдатів німецької армії в часи Другої світової війни настільки радикально відрізнялися, що сплутати їх неможливо.

Ще одна нестиковка в тому, що свідчення людей, які бачили останні хвилини життя людини, яку вважають Кузнєцовим, сходяться в тому, що важкопоранений вибухом гранати чоловік згадував про маму і говорив німецькою мовою. Але людина перед обличчям смерті, швидше за все, буде говорити рідною мовою, тож у тієї людини рідною мовою була німецька. Хоча самі ж працівники КДБ, маючи чітку вказівку представити ексгумоване тіло в Боратині як Кузнєцова, уникають в документах, якою мовою говорив загиблий.

Наступний момент стосується того, що перед ексгумацією КДБ звернулося до родичів Миколи Кузнєцова  з питанням, чи мав він якісь особливі прикмети, наприклад, переломи. Бо під час ексгумації потрібно було на щось опиратися, адже було зрозуміло, що рештки будуть скелетовані. Брат Кузнєцова тоді пригадав, що ще будучи молодим Микола мав характерний прикус – його ікла були висунуті вперед. Сестра ж згадувала, що приблизно в 1926-1927 роках, сильно комплексуючи, він вирвав ці ікла. Тому якщо справді вони були видалені, то в верхній щелепі черепа мало залишитися 14 зубів, насправді ж їх було 15, обидва ікла на місці і вони не висунуті вперед.

Але ж можна встановити особу за черепом?

– Я бачив і матеріали експертизи, проведеної академіком Михайлом Герасимовим, яка є досить сумнівною, хоча це відомий радянський науковець-антрополог. Власне, він розробив методику відновлення зовнішнього вигляду людини на основі скелетних залишків. Йому череп Кузнєцова, розколений на більш ніж 15 частин, привезли з Боратина в Москву. Але кілька великих фрагментів бракувало, череп довелося склеювати, як розбиту вазу. Причому деталі, які зникли, це в районі очниці, змушують думати, що форма може бути невідповідною тій, як людина виглядала при житті. Форма черепа не співпадала з фото на 100 відсотків.  До речі, Герасимову привезли для дослідження 18 фото Кузнєцова, проте він чомусь порівнював череп лише з однією світлиною. Це нелогічно, бо з чим більшою кількістю фото ви співставите череп, тим буде більша імовірність, що якісь деталі співпадуть.

Рештки черепа не співпадають з фото Миколи Кузнєцова. Фото надане Андрієм Козицьким

Можливо, на нього тиснули?

– Так, не виключено. Академік Герасимов – надзвичайно авторитетна людина, але є опубліковані матеріали про те, що львівський судмедексперт Володимир Зеленгуров, який перевозив до Москви цей череп, згадував, що сам академік Герасимов отримав дзвінок від керівних органів Комуністичної партії з проханням пришвидшити експертизу, бо у Львові вже все готове до перепоховання.

Зазначу, що у середовищі людей, які воювали з Кузнєцовим, була ціла група тих, хто дотримувався точки зору, що там похований не Кузнєцов. Це Борис Крутіков, Сергій Стехов, комісар партизанського загону, в якому воював Кузнєцов. Вони згадували, як на них тиснули, щоб вони погодилися з версією, що Кузнєцов знайдений в Боратині і похований у Львові.

Відомо, що в 1944 році з Кузнєцовим в Боратині загинули ще двоє людей – його поплічників. Де їхні тіла?

– Так, дійсно, разом із Кузнєцовим мали бути ще двоє членів його диверсійної групи – поляк Ян Камінський та росіянин Іван Бєлов, їх вбили усіх трьох разом. Але їхніх тіл не знайшли. Це абсолютно нелогічно, якщо вбивають трьох людей і одного ховають на місці, а два трупи кудись забирають.

Тож, на вашу думку, хто похований на Пагорбі Слави у могилі Миколи Кузнєцова?

– Покійний Герой України, багатолітній директор Львівської галереї мистецтва Борис Возницький свого часу спілкувався з людьми, яких КДБ допитувало в кінці 1950-х років. А в 2009 році опублікував статтю, в якій писав, що Кузнєцов насправді загинув не в Боратині, а люди розповідали, як КДБ їх змусило говорити про те, що це був росіянин, переодягнений в німецький мундир. Тож на Пагорбі Слави у Львові лежить німецький солдат.

А можливо, що там взагалі нікого немає?

– Цілком. Може бути що там і нікого немає, бо ініціатором перепоховання був Микола Струтинський – людина надзвичайно негативна, брехлива, тодішній водій Кузнєцова. Він був партизаном, а після війни працював в КДБ. Йому особисто було вигідно, щоб Кузнєцова знайшли, перепоховали, про нього згадали, бо він фактично купався у променях його слави. Струтинський після перебудови втік зі Львова і помер на початку ХХІ століття. В одному із останніх інтерв’ю  він згадує, що череп Кузнєцова він зберігав вдома і одного разу його в нього хотіли викрасти і підмінити. Це нібито намагався зробити КДБ, хоч він сам там працював. Я припускаю, що в такий спосіб він міг страхуватися, що череп в могилі все ж не Кузнєцова. Хоча логічніше його туди взагалі було б краще не класти, адже якщо нема  черепа, то зараз довести, що це не Кузнєцов, можна тільки через ДНК. А якщо череп є, то достатнього його відсканувати і зробити 3D-моделювання, співставивши з усіма прижиттєвими фото Кузнєцова.

Скелетовані залишки, які, за радянською версією, належать підпільнику Кузнецову

Чи правильно вчинила місцева влада Львова, забронивши ексгумацію, як того вимагав Касаційний адміністративний суд?

– Уявіть собі, що під час війни з Саддамом Хусейном Великобританія звертається до Саддама Хусейна з проханням про ексгумацію поховань британських солдатів, які загинули на території Іраку під час Першої світової війни? Під час війни, навіть неоголошеної, ніякі контакти з ворогом неможливі, бо це діє на користь російського наративу, який каже, що ми з Україною не воюємо, ми мирно домовилися, українці погодилися ексгумувати тіло Кузнєцова, і воно поїде на батьківщину. Тому під час війни тіло перепоховати не можна. Коли війна закінчиться, можна провести експертизу. Якщо виявиться, що це Кузнєцов, його треба було б віддати. Якщо виявиться, що це німецький солдат, треба взяти зразки експертизи ДНК, можливо, його німецькі родичі знайдуться і захочуть забрати додому чи поховати в Україні.

Довідка. Кузнєцов – радянський розвідник, агент НКВС та Герой Радянського Союзу – загинув 8 березня 1944 року у селі Боратин на Львівщині. За однією з версій, він сам підірвав себе гранатою, за іншою – загинув у бою.  Кузнєцов відомий підпільною діяльністю у Рівному, де під час війни вбив та вчинив кілька замахів на заступників керівника адміністрації Рейхкомісаріату Еріха Коха. За інформацією Інституту національної пам'яті, Кузнецов був агентом ОГПУ та НКВС у 1930-1938 роках, учасником колективізації та придушення рухів опору, "здійснював провокації проти українського визвольного руху, в результаті яких нацистські окупанти страчували заручників".

Кузнєцов перепохований на Пагорбі Слави у ЛЬвові з великими почестями 27 липня 1960 року.

Історія з передачею Росії останків Кузнєцова триває з 2000 року, коли ветерани Єкатеринбургу звернулися з таким проханням до Львівської міськради. У 2007 році до Львова приїжджала делегація з Росії, але тоді їм відмовили у наданні останків. У 2008 році громадянка Росії Маргарита Брюханова, племінниця радянського розвідника, звернулася з таким проханням до місцевих органів влади Львова.