Євген Положій написав книгу про Іловайськ

Про це з Євгеном Положієм спілкувався кореспондент Depo.Львів на Форумі видавців у Львові.

- Як Ви знаходили бійців, розповіді яких є у книзі?

- По-різному. Коли був в турі з книжкою "Риб'ячі діти", мої друзі, знайомі просто знайомили мене з ними. Шукав в Інтернеті, через журналістів. Сумчан багато знайшов. Потім вони самі дізнались про мене і передавали один одному. Спочатку це було проблематично, але потім нормально. Я міг би ще одну таку книжку написати, у мене ще є.

- Чи знаєте Ви, яка доля героїв книги зараз?

- Переважна більшість з них поранені, інваліди. Є люди, які сильно постраждали. Багато хто служить досі. Я їздив до них в АТО з волонтерами. Волонтери мені багато допомагали, до речі, розшукувати хлопців під Іловайськом. Я думаю, що вони служать або вже "дємбєльнулися". Суддя Забара пішов добровольцем у віці 47 років. Міг би спокійно в апеляційному суді чекати пенсію державну. Потрапив туди і служить далі. Знімаю капелюха перед такими людьми.

- Для написання книги Ви опитали близько 70-ти військових. Які історії вразили найбільше?

- В редакцію прийшов лист хлопчика, взагалі-то він писав до Святого Миколайчика. Він диктував, а бабуся записувала. Він просив велосипед, щоб йому подарували, бо його тато загинув в Іловайську і не зміг. А в малого 26 серпня День народження. Ну, от ми зібралися редакцією, купили велосипед. У нас був проект, в рамках якого ми писали про всіх загиблих на Сумщині бійців. І ми їздили до кожного, була така умова, що журналіст має поспілкуватися особисто, як би це не було важко. Ми поїхали в це село, в Чупаківку, і познайомилися з мамою: маленька мужня жінка. З'ясувалося, що сина її вбили під Новокатериновкою і тіло його залишилось там, і закопали його там. Неможливо його дістати, і ніхто й не береться його діставати. Що таке для мами знати , що її син десь там, окрім того, що його вбили. І вона споряджає експедицію туди, розшукує переселенців, які згоджуються, щоб поїхати викопати і привезти сюди. На жаль, це експедиція завершилася нічим, тому що викопали, але не його. Але вона одна знайшла свого сина в морзі в Запоріжжі. Це неймовірна така історія. Я зараз згадую і мене пробирає. Певно, що вона мене особисто торкнулась. Історій таких багато.

- Чи були погрози з боку чиновників, коли Ви займались цією темою?

- Ні, я думаю, вони пішли іншим шляхом - вони ігнорують книжку. Тому що ця книга не тільки про подвиг, тут немає пафосу. Тут дуже неприємні речі. Досі ніхто не сказав: чому люди ті загинули.

- Коли Ви писали книгу, то особисто для Вас, які були найскладніші моменти у психологічному плані?

- Я навіть не хочу говорити про те, як мені було складно, тому що складно було їм. А психологічно складно спілкуватися з родичами, з мамами загиблих, саме з мамами. Це правда такий момент... Але від цього нікуди не дінешся, якщо хочеш почути правду.

Більше новин про Форум видавців у Львові читайте на Depo.Львів.