Священик з Парагваю отримав парафію під Луцьком

Священик з Парагваю отримав парафію під Луцьком. Про це пише Depo.Львів з посиланням на Волинську єпархію УПЦ КП та Волинські новини.

Коли Ігореві Веретці-Казмірчуку виповнилося 18, він повернувся на землю предків, щоб стати священиком.  У Луцьку знайшов своє покликання і сім'ю: здобув духовний сан у Волинській православній богословській академії УПЦ Київського патріархату, став священиком у Свято-Троїцькому соборі, із дружиною Іриною виховує трирічного сина Лук'яна.

Нещодавно отець Ігор отримав парафію у Верхівці Луцького району. Щонеділі відправляє службу у невеличкій новозбудованій капличці та мріє відкрити в селі недільну й початкову школи.

Вечірню суботню службу у суботу 24-річний священик відправляє в Луцькому Свято-Троїцькому соборі, а зранку наступного дня рушає у Верхівку. Трохи більше місяця тому його призначили сюди на парафію. У нещодавно зведеній капличці диригує церковним хором його дружина Ірина.

Її майбутній чоловік, здобувши економічну освіту, рушив через континент, аби стати священиком. Для цього, вважає, годі шукати іншого місця, ніж Україна. Є ще одна причина: коли Ігорю було 11 років, мама захворіла на рак. Тоді хлопчик пообіцяв перед іконою: якщо ненька одужає, він присвятить своє життя Богу. Страшний діагноз підтвердили у двох клініках, а за якийсь час спростували за кордоном. Ігор сприйняв це як знак.

"А де ліпше досліджувати православну церкву, як не в Україні? Я хотів пізнати країну предків – її мову, культуру, релігію – не з книжок і чужих уст, а побачивши все на власні очі. У діаспорі хоч і збереглося чимало, але й втратилося не менше", - розповів отець Ігор.

Під час Другої світової війни Ігореві прадіди й прабабці рушили за океан.

"Один із моїх дідусів навіть народився на кораблі, бо ж дорога далека: по три, а то й чотири місяці доводилось добиратись", - розповів священик.

Осіли в парагвайському Фрамі – міграційному місті, на центральній площі якого майорять стяги 13 держав.

"Родичі по маминій лінії були з Почаєва, по татовій – із Івано-Франківська. Це дуже-дуже Україна", – додає молодий священик.

І наступні покоління його сім'ї одружувалися лише з представниками своєї національності. Тому Ігор не без гордості зве себе "чистокровним українцем".

"У нас добре збереглася культура й звичаї: ходять до церкви, танцюють народні танці, варять борщ із буряком, вареники, капусняк, випікають домашній хліб, смажать шкварки. Наш дід тримає ферму на 20 гектарах, має корів, у яких українські клички", - розповів святий отець.

Земля предків зблизька й справді відрізнялася. Перше враження від України – було дуже холодно порівняно з м'якою південноамериканською зимою: без снігу із плюсовою температурою.

Своє завдання як священика вбачає у тому, щоб бути прикладом для громади, допомагати людям, дати їм слушну пораду при потребі.

"Чому я за це взявся? Молодий, маю багато енергії. Разом можемо щось змінювати задля спільного комфортного проживання. Для мене було дуже корисно пожити в трьох країнах: чим більше мов, культур знаєш – тим більше добра можеш принести в світ", - розповів отець Ігор.