Як Україні та Польщі допоможе "трупна дипломатія"

Чи стануть рішення консультаційного комітету президентів України та Польщі початком кінця "історичного" конфлікту між державами, залежить від політичних планів ПіСу. Які можуть бути скориговані діяльністю польської опозиції та міжнародно-політичною реальністю

Журналіст відділу «Світ»
Як Україні та Польщі допоможе "трупна ди…

По мірі того, як українсько-польський конфлікт стосовно історії набирає зовсім вже гротескних рис, сторони, здається, все-таки вирішили зробити кроки в бік примирення. Якщо точніше – такий крок вирішила зробити адміністрація українського президента, скликавши засідання консультаційного комітету президентів обох держав.

Результати цього засідання можна оцінити, як обережний крок в бік примирення. Сторони погодились почати процес зняття мораторію на проведення пошуково-ексгумаційних робіт польських могил, введення якого стало однією з причин загострення кризи у відносинах. Домовленість, вочевидь, буде затверджено на міжурядовій зустрічі на рівні віце-прем'єр-міністрів, яка відбудеться найближчим часом.

Крім того, в Україні та Польщі погодились продовжити роботу двосторонньої міжурядової комісії із захисту та повернення культурних цінностей.

А ще – обговорили підготовку до візиту президента Польщі Анджея Дуди до Харкова у грудні цього року. Що, скоріше за все, означає, що попри поради очільника польського МЗС Ващиковського, Дуда в Україну таки поїде.

Цього кроку до зближення, зробленого у п'ятницю в Кракові, у Польщі особливо не помітили, та й в Україні обмежились неголосним та недружним криком "зрада!" в соцмережах.

Чи означають всі ці тілорухи, що "історичну війну" між Польщею та Україною завершено? З точки зору здорового глузду (наскільки його застосування взагалі є доречним у всьому цьому конфлікті), фіналом це бути не може.

Бо питання відновлення ексгумацій, а також продовження роботи комісії із повернення культурних цінностей – це тільки мала частка із вимог польської сторони. І найлегша для вирішення, звісно. Бо дозволити перепоховання жертв етнічних зіткнень та радяньких тоталітарних репресій – нескладно. Натомість примусити істориків – і не тільки В'ятровича, але й багатьох інших, називати насильницьке приєднання Західної України до Польщі не окупацією, а, скажімо, "возз'єднанням" – чи як там нашим польським друзям вже сподобається – буде далеко складніше. Україна, як не крути, все ж не є "країною з непередбачуваною історією", як наш північно-східний сусід. Тому більша частина претензій, які були до нас у пропагандистів "ПіСу", нікуди не поділися. Більше того, ці претензії не можуть бути усунуті в принципі.

Але реальність може бути кращою за теорію. Річ у тому, що "українську карту" в почала розігрувати польська опозиція. У спосіб, цілком протилежний тому, який застосовує партія влади. Протидія політиці "ПіСу" йде на різних рівнях: починаючи від провінційних газет і закінчуючи заявою голови Європейської ради Дональда Туска стосовно того, що "Гостра суперечка з Україною, ізоляція в Європейському Союзі... – це стратегія "Права і справедливості" чи план Кремля?".

Подібна риторика – за умов того, що істотна кількість поляків не підтримує конфлікт з Україною, а іще істотніша – вважає, що цим конфліктом чинна влада прикриває власні прорахунки і наступ на верховенство права, може зіграти злий жарт із рейтингом "ПіСу".

І за таких умов найрозумнішим з боку функціонерів правлячої партії буде оголосити, що поступки української сторони – це і є майже цілковита перемога. Дякувати за яку, природно, потрібно саме посадовцям правлячої партії. Будемо надіятися, що цей простий і ефективний вихід із ситуації – на пару з інстинктом самозбереження – і керуватимуть поведінкою польських посадовців.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme