Виставка в космосі, президент у смальці й гастролі Білла Клінтона: Фонд Мазоха святкує 30 років

Depo.Львів розказує, чим Фонд Мазоха вразив українців і світ за 30 років, що минули. 

Здивуємо тих, хто думає, що найрозумніші, і що все очевидно! Фонд Мазоха ніколи не займався популяризацією ні творчості австрійського письменника Захер-Мазоха, який народився й виріс у Львові, ні мазохізму. Назва фонду – це своєрідне звернення до "маргінальних зон" соціуму. Це заклик до пошуків інших трактувань, ніж ті, що спадають на думку у першу чергу. Ну, і як зараз сказали б, це дуже вдала назва для привернення уваги, чи навіть піару.

Віктюк, Подольчак та Дюрич неодноразово наголошували, що Фонд Мазоха інтерпретує себе у першу чергу, як художника, вільного від тиску суспільства і громадської думки. Не дивно, що популярність йому принесли нестандартні мистецькі акції. Розкажемо про найрезонансніші з них.

Мистецтво в космосі 

Це проєкт, який було реалізовано на російській (тоді минуло тільки два роки, як розвалився СРСР, і в сусідній країні при владі був відносно демократично налаштований Борис Єльцин) орбітальній станції "Мир" у 1993 році. Це була перша в історії художня виставка, проведена в космосі. На ній, за допомогою космонавтів Сергія Авдєєва та Анатолія Соловйова, презентували лише два експонати – естампи співзасновника Фонду Мазоха Ігоря Подольчака ("Без назви", 1990 року та "Погляд крізь", 1991 року).

Виставку зафільмували на п’ятихвилинне відео. 

Спершу планувалося, що робіт буде три. Але в останній момент одну з них забракували. Лікар Центру управління польотами вилучив третій естамп, бо він здався йому аж надто еротичним. А таким, на думку медика, не місце на орбітальній станції. Може погано впливати на космонавтів.

Проєкт "Мистецтво в космосі" Фонд Мазоха мали реалізовувати у два етапи. Перший – той, про який йшлося вище, другий – виведення у відкритий космос книги німецького філософа Якоба Беме, яка мала стати "штучним супутником Землі". Втім, через технічні проблеми друга частина космічного проекту Фонду Мазоха не була реалізована.

Мавзолей для Президента 

Неординарні проєкти Фонд Мазоха проводив і в Україні. Так, 23 червня 1994 року у Національному художньому музеї, що у Києві, виставили на огляд трилітровий слоїк зі смальцем та шкварками, електроплитку й світлину тодішнього президента України Леоніда Кравчука, занурену у топлене сало.

Під час нагрівання, коли жир ставав майже прозорим, відвідувачам виставки здавалося, що в банці вони бачать муміфікований образ тодішнього гаранта. Таким чином Фонд Мазоха хотів поставити крапку на романтичних очікуваннях соціуму, що зі здобуттям Україною Незалежності все буде дуже солодко, можна буде скласти руки й нічого не робити. 

З Днем Перемоги, пане Мюллер! 

8 травня 1995 року 5500 мешканців Берліна, носіїв прізвища Мюллер, знайшли у своїх поштових скриньках листівки з України. У цих поштівках, приурочених до 50-річчя завершення II Світової війни у Європі, вони, певно, з неабияким здивуванням, прочитали невелике поздоровлення від невідомого їм Фонду Мазоха зі Львова. 

На кожному з 5500 екземплярі був напис, зроблений російською "С Днем Победы" і вітання, написане німецькою мовою, аби Мюллерам було зрозуміло. 

За словами співзасновників Фонду Мазоха, після появи на "блакитних" екранах культового на той час серіалу "Сімнадцять миттєвостей весни", німець із прізвищем Мюллер асоціювався у радянської людини з клятим ворогом. Тож привітання 5500 берлінських Мюллерів стало "своєрідною деконструкцією дискурсу "переможці-переможені", або, як зараз сказали би – тролінгом.

Останні гастролі в Україні 

А у 2000 році Фонд Мазоха організував плакатну акцію у Києві на Софійській площі. У день, коли до столиці України приїхав президент США Білл Клінтон, там розклеїли плакати з його зображенням. На них американський президент позував, граючи на саксофоні.

Таким чином Фонд Мазоха прирівняв офіційний візит до України глави іноземної держави до концертного туру пересічного артиста.

Underground 

Мистецька акція, яка викликала у глядачів шквал овацій, але і стільки ж критики. 8 червня 2000 року у водосховищі під Музеєм води у Києві Фонд Мазоха презентував театральну постановку з величезною кількістю ліліпутів.

Для неї режисером Романом Віктюком було зібрано майже всіх акторів-ліліпутів, які на той час мешкали у столиці й населених пунктах неподалік. Хоча чимало мистецьких критиків дуже гнівно відреагували на акцію Underground, чимало з них навпаки навперебій нахвалювали нонкомформізм Фонду Мазоха. Мовляв, творчість повинна бути вільною і незаангажованою, а не регламентуватися ідеологією суспільства.

Також Фонд Мазоха відомий тим, що ще на початку 90-х років минулого століття запропонував одну з вулиць в центрі Львова назвати на честь Захер Мазоха. У міськраді їм відповіли, що цього ніколи не буде. Цього поки що так і не сталося, але пам'ятник Мазоху у ценртрі Львова таки з'явився.

Після 2005 року про діяльність Фонду Мазоха майже нічого вже не було чути. Одна з останніх акцій під назвою  "Найкращі художники ХХ століття" відбулася у 2001 році у Великобританії. У 2005-му було проведено акцію "Фонд Мазоха — народу України". Було розроблено декілька концептуальних проєктів можливого розвитку України, серед яких: "Україна мальовнича", "Україна мазохістична", "Україна маргінальна", "Україна американська", "Україна мультимонархічна", "Україна комерційна".  З того часу "мажорів" та владу Фонд Мазоха не тролив.

Як склалася доля цієї трійці

Один з засновників Фонду Мазоха радянський, український, російський театральний актор і режисер, народний артист України (2006 рік), народний артист Росії (2009 рік) Роман Віктюк не потребує представлень. Його біографія є загальновідомою. Він помер 17 листопада 2020 року у Москві.  Наприкінці жовтня Віктюк захворів на коронавірус і, швидше за все, саме ця хвороба спровокувала інсульт. Романа Віктюка поховали в родинному гробівці поруч із батьками, що розташований на полі №70 на Личаківському цвинтарі у Львові.

Ігор Дюрич зараз живе та працює у Києві та Празі. З 1996 року займався розробкою виборчих кампаній в Україні та Росії разом з Ігорем Подольчаком. Згодом продюсував фільми свого партнера по Фонду Мазоха.

Ігор Подольчак живе і працює у Лодзі та Львові. З 2006 року пише сценарії, знімає та продюсує фільми. Має дві повнометражні картини – "Las Meninas", "Delirium" та короткометражку "Merry-Go-Round". 2014 року журнал Forbes Україна визнав його одним з десяти найвизначніших кінорежисерів України. У 2013 році Подольчак отримав "Перший Приз" Багдадського міжнародного кінофестивалю.

А ще Подольчака вважають непоганим політтехнологом. Класикою жанру політичного виборчого плакату стала його робота  "Всьо буде чотко", ще відома як  "Кучма-панк", створена перед виборами президента 1999 року.

У 2002 році вперше в політичній рекламі Подольчак та Дюрич використали гомосексуальні мотиви (серія плакатів "Нас єднає кохання").

Фото Ігора Подольчака, Вікіпедії та Укрінформу.