Демонтаж чи руїни: Що зроблять у Львові з монументом радянському солдату

Меморіал Слави, який за 47 років свого існування "пережив" не одне "мінування", умисне руйнування, обливання фарбою, можуть знести через аварійність. Деякі львів'яни навіть втішилися, мовляв, якщо вже, навіть, "декомунізація" його не бере, нехай хоч через аварійність ліквідують.

Після проголошення Незалежності України Монумент Слави (офіційна назва – Монумент бойової Слави радянських збройних сил) став яблуком розбрату серед містян. Через нього у Львові скандалять вже чверть століття. Він встановлений у горішній частині Парку культури та відпочинку імені Богдана Хмельницького на місці розораних могил давнього Стрийського цвинтаря. Пам'ятник, відкритий у травні у 1970 року, за кілька років отримав Державну премію УРСР ім. Т. Шевченка та золоту медаль ім. М. Грекова Академії мистецтв СРСР.

Ансамбль виконано в камені та бронзі авторським колективом, до якого ввійшли скульптори Дмитро Крвавич, Еммануїл Мисько, Ярослав Мотика, художник-монументаліст Олександр Пирожков, архітектори Мирон Вендзилович та Аполлон Огранович. Складається він з тридцятиметрового бетонного пілона, обкладеного гранітною плиткою, бронзової центральної групи та масивної залізобетонної, обкладеної лабрадоритом, стели з великими рельєфами з кованої міді.

На вертикальному пілоні — горельєфи, що символізують основні роди військ: піхотинець, танкіст, артилерист, льотчик, матрос. Центр ансамблю - скульптурна група, що складається з алегоричних фігур радянського Воїна і "Батьківщини-матері". "Батьківщина-мати" приймає присягу вірності Воїна і символічно благословляє його меч.

Історія радянської армії розкривається в шести багатофігурних горельєфах, розташованих з обох боків стели: "Народження Червоної армії", "Громадянська війна", "Визволення Західної України" ("Вторгнення СРСР до Польщі"), "Рік 1941-й", "Велика Вітчизняна війна (тобто "Німецько-радянська війна")" і "Перемога".

Протягом останніх десяти років Монумент Слави у Львові неодноразово ставав місцем суперечок, бійок, топтання і спалень георгіївських стрічок – особливо на 9 травня, а також хуліганства.

На монументі трощили плити, розмальовували його жовто-блакитними кольорами і навіть обливали "кров'ю". Хто найбільше відзначився – націоналісти чи місцева (а то й підвезена) проросійська "п'ята колона" – сказати складно. Адже пам'ятник був дуже зручною мішенню для обох сторін. Для перших – як уособлення ворожого до України радянського, читай – російсько-імперського минулого і сьогодення, як символ колоніального становища країни. Для останніх – як спосіб дискредитації перших, мовляв, "фашисти переписують історію" і не поважають "дідів, які воювали".

У травні цього року, після чергових акцій з колорадськими стрічками, монумент спробували "прибрати" законним шляхом – "декомунізувати". Активісти Львова наполягали на демонтажі пам'ятника. Та, як виявилося, Монумент у Львові не підпадає під дію закону про декомунізацію. Хоча й може бути демонтований, якщо таке рішення прийме місцева громада.

"Цей пам'ятник не підпадає під дію закону про декомунізацію, оскільки він присвячений вшануванню учасників Другої світової війни, зокрема, вигнанню нацистів з України. Якщо львівська громада вирішить демонтувати цей пам'ятних з якихось інших причин, вона абсолютно має на це право. Але говорити про те, що цей демонтаж відбувається в оперті на закон про декомунізацію, це є некоректно", – пояснив голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович.

На зауваження про те, що, на думку, деяких львів'ян, зображення на цьому монументі розповідають не тільки про перемогу над нацизмом, а й прославляють Червону армію, В'ятрович погодився, що змістовне наповнення цього пам'ятника можна по-різному трактувати, але, за його словами, "в будь-якому разі він присвячений як раз перемозі над нацизмом".

У Садового, опираючись на лист Інституту нацпам'яті, демонтувати Монумент на Стрийській не захотіли. У свою чергу, депутати Львівської обласної ради закликали міськраду Львова та обласну держадміністрацію прибрати пам'ятник, а на його місці встановити Меморіал пошани захисникам України, які борються із російським агресором. "Монумент Слави було зведено на честь збройних сил Радянського Союзу задля пропагандистської мети. Про це свідчать навіть описи у тогочасних туристичних путівниках, де говорять про "визвольний похід радянських воїнів на західноукраїнські землі", - зазначили депутати Львівської облради у тексті звернення, закликавши міського голову Львова Андрія Садового негайно демонтувати Монумент і встановити на його місці Меморіал пошани бійцям АТО.

Вже за кілька днів у Львові створили робочу групу щодо демонтажу. Садовий зобов'язав її розглянути та проаналізувати усі пропозиції щодо пам'ятника, провести його обстеження й інвентаризацію, і за їх результатами запропонувати варіанти вирішення питання до 1 липня 2017 року.

Робоча група визнала частину Монументу небезпечною. Зважаючи на аварійний стан частини об'єкту, його огородили.

Тим часом робоча група доручила Галицькій райдержадміністрації підготувати проект рішення виконавчого комітету Львівської міськради для замовлення дослідження аварійності цього об'єкту, та провести засідання комісії з надзвичайних ситуацій щодо визначення "дорожньої карти" проведення протиаварійних робіт. А також - підготувати "дорожні карти" щодо можливої вартості демонтажу, музеєфікації або ж проведення архітектурного конкурсу щодо майбутнього використання території пам'ятки Монумент Слави на вул. Стрийській. І от з цього моменту стає цікавіше.

Тому що з одного боку, львівська мерія явно не хоче провокувати черговий скандал в місті і робить все, аби спустити вирішення питання "на гальмах". Хоча скандал їй "світить" в будь-якому разі, адже у випадку демонтажу ображеними залишаться ті, хто пам'ятник хоче зберегти, і не тільки у Львові. Крім того, створюється ідеальна картинка для російського ТБ в стилі "фашисти атакують", та й в тому, що цей же меседж буде використаний на міжнародній арені для чергової дискредитації України, сумніватися не доводиться. В той же час, відмова від демонтажу цього зразка радянської ідеологічної спадщини також спровокує конфлікт з місцевими – і, знову ж, не тільки місцевими – патріотами. Мовляв, Садовий танцює під червону дудку.

З іншого боку, все йде саме до демонтажу – процес вже запущений і "вживлений" в інформаційний простір. Всі ці "дорожні карти" щодо вартості демонтажу чи музеєфікації не дарма ж вигадуватимуться. Тому наступне питання – що ж буде на місці радянського меморіалу, і воно, судячи із задач робочої групи, вже теж винесене на порядок денний. Варіантів тут небагато. На рівні чуток можна говорити про черговий комплекс на честь бійців УПА, але ці припущення, все ж таки, дуже "натягнуті". А от вірогідність появи меморіалу на честь бійців АТО куди більш вища: все ж таки, і потреба в ньому актуальна, а заміна радянському воїну ніби як нейтральна і адекватна, і всіх, хто проти, можна одразу нагороджувати званням "зрадників" і "українофобів".

Скільки ще вистоїть Монумент Слави у Львові – невідомо. Можливо, нині він доживає останні дні. Якщо ж ні, то бути йому яблуком розбрату аж поки сам не розвалиться...