Потрібні склади і фаховий супровід: Що треба від держави волонтерам, які везуть гуманітарку медичного призначення 

Українське суспільство швидко і всеосяжно відреагувало на повномасштабне рашистське вторгнення 24 лютого. Як і в часи Майдану, а потім – першого наступу 2014-215 років, з усіх усюд до "точок напруги" потекли потічки волонтерської допомоги. Поки неповоротка владна машина намагалась зрозуміти, що відбувається і як діяти, прості люди власним розумом і силами взялися забезпечувати бійців, переправляти біженців та вирішувати купу інших проблем.

Найвідомішою, безумовно, є армійська допомога, від бронежилетів до аптечок і від коптерів до "бандеромобілів". Але не менш важливою є допомога цивільному населенню у недалекому тилу, на лінії зіткнення та неподалік неї, де аптечні запаси давно використані, логістичні ланцюжки розірвані, і знайти ліки – неабиякий квест. У таких випадках за справу беруться волонтери, які розшукують потрібні препарати чи їхні замінники за кордоном, доставляють їх в Україну і власними силами везуть у міста і села, що зараз під вогнем чи у скруті. Прикладом такої допомоги є робота волонтерського фонду "Вероніус". Depo.Львів поспілкувалися з його представниками, братами Ігорем та Олегом Касянами, про те, чого потребують громади на лінії зіткнення, як допомагає Європа і чому централізація процесів з боку держави – це добре.

Одразу зазначимо, наші співбесідники наголошують: за роботу фонду треба дякувати не їм, а всім небайдужим для кого людяність, допомога не пустий звук. Це і донори з України та з понад 10 країн, і волонтери в різних регіонах України, і, звичайно, місцеві лікарі, громадські активісти та діячі, без яких ця робота не могла б бути виконана.

В перші дні була катавасія

З чого починалася допомога і де ви брали перші гроші на закупівлі?

Ігор: – Перші ліки ми просто купували за свої. У Львові телефонували до аптек: питаємо про турнікети, катетери, ліки, якісь інші специфічні інші витратники, а нам кажуть, що все зарезервоване для ЗСУ, нам так на руки не продадуть. І тут у нагоді став Фонд, через нього вдалося купити необхідне. Відправили потягом. Потім знайомі попросили –  в нас був спільний чат – зустріти щось з Польщі, ми підключилися. Ми його вночі на львівському вокзалі перевантажували на потяг. То ціла історія була... 

Олег: – Перший вантаж з Польщі в нас був унікальний. Нам зателефонували, кажуть, треба зустріти вантаж на кордоні з Польщею. А ми на вокзалі у Львові, починалася комендантська година, і ми не змогли виїхати. І тут нам телефонують і  питають: "Ви ще на вокзалі?" – "Так, на вокзалі" – "Ви там ще чекаєте?" – "Чекаємо" – "Тоді чекайте". І о другій ночі під’їжджає рейсовий автобус, ми прям на парковці вивантажили ці коробки.За звичкою питаю про оплату. У відповідь "Ти що! раді що змогли допомогти. Звертайтеся, якщо треба буде ще". Я це потім чув не один раз, ніхто грошей за допомогу брати не хотів. 

Ми швидко знайшли волонтерів на вокзалі, бо вдвох нереально було дотягти передачу з Приміського до Центрального. Розговорилися з одним: "Я взагалі мав би готуватися до концерту, але залишився ще після нічної зміни на вокзалі, бо наші не встигають все." –  "Що за концерт?" – "Та я на духових граю". І так на приміському вокзалі під завивання повітряної тривоги я слухав з мобільного дійсно віртуозну й талановиту гру хлопчини. А він стояв, втомлений і змерзлий, і розповідав про музику і про життя до того, як все стало інакшим. А потім ми з його товаришем носили ті коробки на перон. 

Потяг подали не за розкладом, просимо провідника, щоб не дав відправитися, поки не завантажимо, а в нього зв’язку з машиністом нема. Довелось бігти до локомотива, просити там. Стрибаємо з коробками через колії, а поруч якісь хлопці проходили, стали допомагати, провідники теж. Відправили. 

Читайте також: Навіщо і як говорити з дітьми про війну: Поради психолога Дмитра Карпачова

В перші дні була трох катавасія, ніхто не був готовий до діла, ніхто не розумів, як правильно організувати роботу. Але у всіх було розуміння, що треба допомагати.

Що найбільше просили тоді і що возите зараз?

Ігор: – Першим просили дитяче харчування і памперси, якісь ліки – те, що людям треба персонально. Потім були запити на перев’язочні і післяопераційні матеріали.Потім пішли інсуліни та більш масові позиції. Як і тоді, так і зараз потрібні берці, бронежилети, коптери, тепловізори, біноклі, все навколовійськове…

Це все в Україні вже вигребли чи ще можна знайти?

– Та не можна його знайти не тільки тут, а і в Європі. Там хіба якісь одиниці залишилися.

Потреби, в принципі, ті ж самі, просто починалося вона з меншої кількості постраждалих. Вони навіть на ту меншу кількість не були достатньо забезпечені, а зараз там активін бойові дії, кількість постраждалих збільшується кожен день. Охтирка – не знаю, кому вона там здалася, але центр зрівняли з землею. Тростянець закрили повністю, Лебедин в оточенні. Але туди хлопці якось до лікарень прориваються, принаймні щось протягують. Бусами не тягнуть, бо небезпечно, тягнуть чимось меншим.

З якими регіонами ви працюєте, куди возили допомогу?

Олег: – Возили здебільшого в Охтирку і в регіон від Охтирки до Сум, де бойові дії, де важко. Там були знайомі – нашим маленьким ресурсом не маємо змоги везти все підряд, а там є запити від лікарень, мерів чи голів ОТГ, які збирають штаби, тероборони. Те, що треба.

Як взагалі організований процес передачі допомоги? Це поставки фурами чи меншим транспортом? 

Ігор: – Залежить від обсягу і того, куди везуть. Навіть до Полтави фура не доїздить, розстрілюють. Тому перевантажують фуру в буси, буси їдуть до Полтави, там сортувальний центр, і звідти вже по тих містечках розвозять.

Перші закупівлі ви зробили за свої, я за які кошти працюєте зараз, хто допомагає?
 
Олег: – Фонд створений у 2017 році, Директор, Каплун Андрій – керівник Лялькового театру у Києві, вони, окрім іншого, дають вистави у дитячих будинках.Другий засновник – Саша Волосенко, 30 років пропрацював у гуманітарній сфері, в тому числі 16 років – в "Армії Спасіння", допомагав з акредитацією американського фонду, оформленням звітів і організацією.

Ми – трошки нетиповий фонд: всі працюють без зарплат, організаційні витрати також фінансуємо власним коштом. Всі донати, зібрані через сайт і фейсбук, витрачаємо на закупівлю ліків. Найбільші витрати – доставку, утримання складу – фінансують власники транспорту, складу.

Читайте також: Лібідо воєнного часу: Як дівчата збирають мільйони, оголюючись заради донатів для української армії

Сама гуманітарна допомога надходить із різних дерел – від знайомих, незнайомих, церковних громад, інших волонтерів. Зараз розпочали роботу з кількома організаціями. 

Інколи люди, далекі від благодійної дільності, можуть організувати більшу й швидшу допомогу, ніж деякі досить великі фонди. Наприклад, наша знайома, акторка, яка зараз виступає у театрі  невеликого міста під Дрезденом, зібрала докупи місцеву асоціацію бізнесменів і асоціацію лікарів. Вони майже з перших днів закуповують і передають ліки. Громада міста Лодзь за організаційної підтримки Євгена Гладиж в перші дні зібрала і доставила до кордону майже фуру найнеобхіднішого. Ірина з Німеччини разом із друзями закупили майже бус найбільш потрібного, і за кілька днів вони доставили це своїми машинами до кордону.

Скільки людей зараз залучено у фонді?

Ігор: – Наразі склалася команда приблизно 30 людей –  у Сумському регіоні, Києві, Львові, Житомирі, Дніпрі, Врашаві. Ці люди отирмують і контролюють на місцях, організовують логістику, оборбляють запити з ліками, займаються сайтом і соцмережами.

Умови змінюються кожен день

Як відбувається передача і чи є проблеми з митницею?

– Основна проблема в тому, що все кожен день змінюється. Спочатку було досить просто, тому що польські митники дивилися, що схоже на гуманітарку, люди заїжджали на зелену смугу, вручну перекидували з фури в фуру. Перша гуманітарка – там зрозуміло, люди з поривом були, багато йшло дрібними партіями, а зараз воно все укрупняється, вже треба склади для стиковки, треба оформлювати документи. І це нормально, коли воно більше організовано.

Зі складами спочатку допомогли знайомі волонтери – дали змогу користуватися їхніми складами в Польщі і Україні. Зараз окрім тих складів використовуємо і склад біля Шегині.

Хто більше сприяє, поляки чи наші? Бо неодноразово проходила інформація, що мають проблеми з армійською гуманітаркою, якісь листи від місцевих влад вимагалися...

– Ми армійськими не займалися і з таким не стикалися, щоб наші перешкоджали

Олег: – У нас була ситуація, коли з того боку під’їхав до польського кордону бус, ми з цього боку стоїмо, чекаємо, а нам кажуть, там поляк не пропускає. Підійшли до наших прикордонників, вони кажуть, нехай заїжджають на зелену зону, як тільки його пропустять, ми вас пропускаємо, завантажуйте, їдьте. Взагалі, згідно з процедурою, треба було б через засідання у  Міністерстві соціальної політики визнавати вантаж гуманітарним і далі рухатися за всіма процедурами із митницею і так далі. Останнє ж засідання щодо "гуманітарки" відбулося 23 лютого, після цього не було жодного. Тобто "гуманітарка" зараз до нас заходить без будь-якої бюрократичної тяганини і оформлення, процедури Мінсоцполітики зупинені.

Наскільки сильно заважають блокпости на дорогах?

– Перші дні, плануючи будь-яку дорогу, на блокпости треба було додати щонайменше годину. А після того, як піднялося питання, що блокпости заважають їздити, я такого не пам’ятаю. Проїзд більш-менш вільний, без заторів.

Раніше – буси, тепер – фури

Рано чи пізно перший сплеск ентузіазму закінчиться. Скільки протримається допомога, як ви вважаєте?

– Перший порив, перша хвиля, коли були затори на кордоні, вже схлинула.Тоді в нас фура застрягла на кордоні, підійшов прикордонник і каже, тобі тут годин 12 стояти. А потім я вже приїжджав нещодавно на Раву Руську, і ні людей, ні автобусів. Це означає, що перша хвиля гуманітарки пройшла, люди свій обов’язок виконали – і все, пусто.

Тобто можна чекати, що потік допомоги стане менший? Чи, навпаки, він масштабується?

– Абсолютно правильно.

Олег: – Вони централізували процес на місцях. Перший тиждень, наприклад, "Червоний хрест" взагалі не визнавав того, що відбувається, поки Зеленський не виступив. А після цього по всій Європі  великі міжнародні фонди почали організовувати пункти збору. Зараз навіть знайомі з Нідерландів, Польщі, які нещодавно самі телефонували й питали, що треба, не мають таких проблем: великі фонди цим опікуються, централізовано возять, і якщо раніше була черга з бусів, то за тиждень вже стояла велика колона по 10-15 машин. Вони їдуть з поліцією, все централізовано. І це добре, тому що бусами – це витратно для тих, хто організовує, бо машину треба завантажити, прогнати, самим щось організувати. А зараз вони віддали на великий склад і знають, що далі все доставлять, їм не треба витрачати час та гроші.

Ігор: – Та й фінанси в людей на те також закінчуються. Наприклад,є "гуманітарка" Франції, можна їхати забирати. Хлопці, які нам допомагали возити, кажуть, що вже все спустили на дизель, дайте хоч 500 євро, просто залити бак.

Ще причина пустих кордонів може бути у тому, що, наприклад, в американського фонду, з яким ми працюємо, є доставка до Польщі літаками, а основний вантаж йде морем до портів Німеччини 14-18 днів, а є і майже 40 днів. Тобто є лаг із доставкою. З іншого боку, для Європи такий потік біженців теж завеликий, і вони, мені здається, більше націлені облаштувати біженців у себе. Я теж розумію, що вони задихаються через той потік. В той же час, за моєю суб'єктивною оцінкою, в Україні гуманітарна сфера порівняно із США чи Європою не має такої розвиненої інфраструктури волонтерів, центрів допомоги. Тому іноземцям складно працювати в незвичних для них умовах. Та й інтенсивність військових дій, за оцінками деяких наших знайомих, які можуть порівняти це з іншими конфліктами, дуже висока. 

Читайте також: 

Цукор у Чорнобаївці, бульба в мундирах і вила в дупі: Як Україна жартує на тему війни 

Спецоперація "хороші росіяни": Як рф відкрила проти нас другий фронт

Крім того, цинізм і нелюдяність у захоплених містах виходять за рамки сприйняття здорової людини і здаються неймовірними. Про це мало говорять офіційні джерела, тому пояснювати такі речі досить складно. Складно пояснити чому чому такі проблеми з доставкою гуманітарки і чому люди, які на місцях займаються допомогою бояться себе ідентифікувати, чому звіти про отримання з деяких точок надходять з такими запізненнями.

Проблеми медичної допомоги треба вирішувати прямо зараз

Олег: – Перший порив оцей, маленькі партії – він майже закінчився, і слава богу, бо воно було точкове, неорганізоване. Воно не вирішує проблему глобально. І вже йдуть великі обсяги – ліки йдуть палетами і контейнерами. Влада навчилася з місцевими лікарнями працювати, вони вже не бояться запити робити. Раніше ми щось відправили, ще хтось відправив – не було координації, могли одне і те ж саме привезти, а чогось недокупити. Такі централізовані речі якраз сприяють тому, що можна зробити нормальне покриття з нормальним забезпеченням.

Які проблеми з доставкою зокрема ліків існують зараз? Чи допомагає держава? І чим може допомогти?

– Знову ж таки, проблем вистачає. Наприклад, французи, американці везуть ліки, які не акредитовані в Україні. Формально їх не можна перевалювати через кордон, але фактично це аналоги того, що було в нас, і чого зараз нема. І треба буде це якось узгоджувати. Бо сьогодні вони пропускають, а якщо перестануть? А я, наприклад, поставлю інсуліни на кордоні, які тут не узгоджені, а в них є умови зберігання, терміни придатності... Тому треба ці речі узгоджувати зараз, щоб потім не було проблем. Зараз же ми мусимо щось робити, щоб люди просто виживали.

Ще велика проблема – дуже приємно читати про ворожі втрати, але треба розуміти, що це війна, і нашим теж прилітає. І питання знеболювальних, анестезії, всього іншого – вони досі є. Заспокійливого дуже багато спочатку просили, і це все теж треба везти, але я розумію, що, наприклад, ми за це не візьмемося, бо там є препарати з наркотичними речовинами, обіг яких обмежено не тільки в Україні. Тому треба, щоб на кордонах працювали якісь фармацевти, які на цьому знаються, щоб був якийсь супровід, щоб не хлопці в багажнику везли чи бусами розтягували.

Також потрібно вирішувати питання зі складами, бо наші склади, наприклад, не пристосовані для спеціальних умов. А такі склади є в Україні, і, думаю, більшість того бізнесу були б навіть раді, якби держава цей діалог з ними почала, мінімальну оплату платила, бо в них та справа також постраждала. Принаймні, цей діалог треба починати і знаходити якісь точки порозуміння. Бо хочуть допомагати, але наразі цього немає.

Як працює Фонд "Вероніус"

• Акумулює благодійні внески на рахунках. Зараз він може приймати їх як з України, так і з-за кордону. Ці кошти будуть спрямовані на придбання ліків першої необхідності для населення та бійців ВСУ на передовій. Зараз фонд працює із запитами у східних областях (Сумська, Харківська).  
• Співпрацює з благодійними фондами та організаціями, надає допомогу приватним волонтерам і всім небайдужими з організації доставки та розподілу благодійних вантажів. 
• Для бажаючих допомогти щодня акумулює та оновлює інформацію про найбільші потреби у конкретних лікарнях, населених пунктах, військових частинах. На жаль, з міркувань безпеки публікувати запити це на сайті не вважається можливим.
• Повні звіти про цільове отримання також з міркувань безпеки поки не викладаються у публічний доступ, але підтвердження від отримувачів є і викладаються в описовому форматі з деякими фото.

Хто і де отримує допомогу

• Гуманітарні вантажі через волонтерів та партнерів Фонду отримують діти (батьки – за наявності свідоцтва про народження), поранені цивільні та військові, хворі, які перебувають у шпиталях. Ліки доставляються безпосередньо в лікарні під звіт головного лікаря. Також здійснюються доставки безпосередньо у військові частини.
• Фонд доставляє допомогу у найбільш постраждалі точки. Зараз налагодили роботу у Сумській області – Суми, Охтирка, Лебедин, Тростянець, Велика Писарівка.
• Інша допомога доставляється та розподіляється через централізовані склади штабів громад. Їхні волонтери на місцях ведуть облік отримання та контролюють цільове призначення видачі. 

Міжнародний Благодійний Фонд ВЕРОНІУС засновано в 2017 році. Зараз вся діяльність фонду спрямована на залучення коштів для придбання медичної та гуманітарної допомоги для потреб лікарень та гуманітарних штабів.