Як "медведчуківець" приватизував тернопільський футбол

Майже 16 років тримається за посаду голови Тернопільської обласної федерації футболу колишній комсомолець, а нині бізнесмен, "медведчуківець" Володимир Мариновський. При ньому Тернопільщина опинилася на задвірках українського футболу Незабаром він  очевидно, спробує вп’яте сісти у крісло головного футбольного керманича області.

З липня 1996 року по червень 1998 року Мариновський був президентом футбольного клубу "Нива" (Тернопіль). Але програвши  мерську кампанію, він майже одразу покинув "Ниву", при цьому залишив по собі "випалену землю". В 2001 році він очолив місцеву федерацію футболу.

Місцеві ЗМІ стверджують, що Мариновський є особистим другом Віктора Медведчука, який, у свої чергу, є кумом президента Росії Володимира Путіна. Мариновський був одним з лідерів проекту Медведчука СДПУ (о). Після Помаранчевої Революції став тернопільським лідером блоку "НЕ ТАК", який також фінансував Медведчук. Навіть балотувався від цього блоку на посаду мера Тернополя.

Та повернемося до футболу. Головний показник роботи обласної федерації футболу – кількість команд-учасників чемпіонату та кубку Тернопільщини. З року в рік ця цифра зменшується. Якщо раніше в чемпіонаті виступало близько 30 команд по двох групах, то нині заледве назбирується 10 колективів. Були роки, коли й такої кількості не знайшлося (2010 рік – 8 команд). 2014 рік – 9 команд, 2015 рік – 11, 2016 рік – 10.  

У цьому плані Тернопільська область різко контрастує з сусідами. Скажімо, в чемпіонаті Львівської області в 2016 році виступала 61 доросла команда і 32 юнацькі: 12 дорослих команд у Прем’єр-лізі (плюс стільки ж юнаків), перша ліга – 20 команд (дорослі з юнаками), друга – 22 колективи, третя – 7 команд. Навіть менш багатша за Львівську – Івано-Франківська область у рази має більше колективів, які виступають в обласних змаганнях: 26 дорослих команд (по 13-ть у першій і другій лігах) і 13 юнацьких.

Через непослідовну позицію та скандальний характер Мариновського Тернопільщина недорахувалася багатьох самобутніх аматорських команд. Так свого часу однією з кращих футбольних команд Тернопільщини була "Зоря" з Хоросткова. Але головний її фінансист Ігор Комінко заявив, що не буде більше виставляти колектив на чемпіонат області, поки головою федерації буде Мариновський. Щось подібне трапилося з президентом футбольного клубу з Козлову «Товтри» Любомиром Кузиком.

Кращі аматорські команди області в ідеалі мали б грати в першості колективів фізкультури України. У всякому разі так було раніше, і така тенденція прослідковується в інших областях. Але Тернопільщина роками не була представлена в цих змаганнях. Так в 2011, 2012, 2013, 2014, 2015 роки команди області не брали участі в чемпіонаті України і в 2011, 2012, 2013, 2014 рр. – у кубку України серед аматорських команд.

Окремо потрібно розповісти про змагання юнацьких колективів. У всіх чемпіонатах до приходу Мариновського і ще кілька років з ним, паралельно з дорослими командами, змагалися їхні юнацькі склади. Але з 2007 року вони перестали проводитись. Як наслідок, молодим футболістам практично немає можливості набиратися ігрового досвіду.

На сьогодні дитячо-юнацький футбол в області віддано на відкуп обласній ДЮСШ, хоча за офіційними даними ФФУ, змагання і далі проводить обласна федерація футболу.

Окрім того, регламент змагань чемпіонату Тернопільської області складено не в повному обсязі та не відповідає вимогам та рівню даних змагань. А Тернопільська обласна федерація футболу практично проігнорувала вимогу ФФУ, щодо приведення регламенту обласної ДЮФЛ до затверджених вимог. Більше того, футболісти, учасники змагань чемпіонату області не мають, як це передбачено, реєстрації в базі даних ФФУ.

Не все гаразд у області і з участю команд у Всеукраїнських змаганнях на призи клубу "Шкіряний м’яч". Так, загальна кількість районів, що не прийняли у них участь склала 37(!) відсотків. Хоча забезпечення участі команд від кожного району є головним завданням Тернопільської обласної федерації футболу, з цим обласна федерація практично не справляється.

Є проблеми і з суддівським корпусом. Не втручаючись у суддівство, Мариновський допустив його повний регрес на загальнонаціональному рівні. У кращі часи Тернопільщина мала дев’ять суддів, які обслуговували змагання професіоналів (три з них працювали у вищій лізі) і ще кілька – всеукраїнський, аматорський і дитячо-юнацький футбол, то нині таких залишилося всього один, що обслуговує професійні змагання і три, що обслуговують юнацькі змагання українського масштабу.

Після революції Гідності змінилися пріоритети у Федерації футболу України.

На зміну ставленику Партії регіонів прийшли люди нової формації на чолі з народним депутатом від блоку Петра Порошенка Андрієм Павелком. Напередодні позачергового Конгресу ФФУ Мариновський намагався притертися до нової футбольної команди, розраховуючи, як на той час віце-президент, отримати одне з місць у керівних органах федерації.

Але Павелко не бачив тернопільського перебіжчика у своїй команді і спершу викинув його із числа віце-президентів, а далі ФФУ всіма своїми діями показувала, що не хоче мати нічого спільного з Мариновським.   

Своїм Мариновський у Києві не став найперше через його нестійку позицію та кидання з однієї сторони в іншу. Свого часу він став керівником обласного футболу завдяки Григорію Суркісу (на той час президент ФФУ). Така симпатія в останнього до Мариновського була по тій причині, що він очолював міський осередок скандальної Медведчукової партії СДПУ (о), яка на рівні Верховної Ради влилася у фракцію Партії регіонів.

У політику Мариновський  ввійшов десь у середині 90-х, коли очолив місцевий осередок Ліберальній партії. Згодом змінив її на Медведчукову СДПУ (о). Після Помаранчевої революції став тернопільським лідером блоку "НЕ ТАК", який також фінансував Медведчук. Також Мариновський у 2010 році засвітився у сателіті Партії регіонів – "Сильній Україні", від якої балотувався до міської ради. Кілька років політик-невдаха був поза нею, а в 2016 році громадськість області шокувало прізвище першого заступника Тернопільської обласної організації Аграрної партії та голови міської організації АПУ. Ним став той самим Володимир Мариновський.

Перебуваючи 16 років на посаді голови обласної федерації футболу Володимир Мариновський так і не зумів забезпечити її стабільним фінансуванням. Щомісяця федерація отримує з Києва від ФФУ 50 тисяч гривень. По дві тисячі з цієї суми розподіляються (а не роздаються Мариновським одноособово, як хтось може подумати) районним федераціям футболу та частково йдуть на оплату праці виконавчого директора, бухгалтера і комп’ютерника. За рахунок вступних внесків команд утримується офіс федерації.

Часто Мариновський у компанії признається, що він великий скнара, жодної копійки за просто так нікому не дасть, не кажучи вже про те, щоб із власних заощаджень щось перепало тернопільському футболу.

Ще маємо один цікавий факт із біографії Мариновського Двічі на Тернопільщину планово надійшли кілька тисяч чи то китайських, чи то пакистанських славнозвісних м'ячів з надписом "Янукович". Мариновський кілька років їх тримає десь під ключем. Хоча мав би одразу  роздати, щоб діти мали хоча б на перших порах чим тренуватися та грати у футбол. Але ні, він їх видавав дозовано, під час кожного поважного заходу, роблячи себе свого роду благодійником. Нині ж їх уже нікому не подаруєш, бо, по-перше, засміють надпис президента-вигнанця, по-друге, за кілька років ті м'ячі вже зігнили та стали непридатними для футболу.

А ще Мариновський подав саме свою кандидатуру в число директорів на матчі Прем'єр-ліги та кубкових зустрічей. Хоча міг подати не себе, улюбленого, а іншу футбольну людину Тернопільщини, яка цього заслужила своєю відданістю футболу та має невеликі статки. А все тому, що один подібний матч вартує для власної кишені 8 тисяч гривень. При цьому господарі цю офіційну особу нагодують, поселять і будуть на неї дмухати, щоб, борони Боже, нічого поганого в офіційних документах не написала. А ще щоб з цієї непоганої як для нинішньої непростої економічної ситуації в країні суми не платити великих податків, пан Мариновський оформив себе як фізичну особу-підприємця (ФОП).   

Однак не тільки через це Володимиру Мариновському потрібна посада керівника ТОФФ. Ця іміджева посада, яка дозволяє літати, в тому числі і закордон, на всі матчі збірної України на умовах "олинклюзив", тобто все включено: переліт, проживання у фешенебельних готелях, вхід на стадіон, добові і навіть за дорогу з Тернополя до аеропорту ФФУ повертає гроші. Більше того, цей статус Мариновському потрібен і для вирішення власних бізнесових питань.

2016 рік можна назвати одним з найгірших в історії тернопільського футболу. В березні стало відомо, що місцева "Нива" знявшись зі змагань у першій лізі, втратила вперше за майже 40 років професійний статус. У квітні жіноча футбольна команда "Тернополянка" оголосила, що не виступатиме у вищій(!) лізі, більше того, знялася зі всіх змагань. У травні ФК "Тернопіль", посівши 15 місце у першій лізі, за спортивним принципом мав би опуститися в другу лігу (правдами неправдами в ній залишився, але нині знаходиться на останньому місці). А в червні тернопільська ДЮСШ з футболу вилетіла з вищої дитячо-юнацької футбольної ліги.

Голова обласної федерації футболу мав би взяти персональну відповідальність за такий стан справ у місцевому футболі, але цього не відбулося. Ось це, власне, результат 16-річної роботи Мариновського на посаді голови федерації футболу Тернопільщини, яку, напевно, вважає приватизованою і думає на ній бути вічно. Але чи має він моральне право там залишатися - справа за колективними членами федерації футболу.