Маловідома Львівщина

Чому в селі Ступки немає собак та котів
Depo.Мандрівник продовжує подорожувати селами та містечками Львівщини і розповідати, куди можна і варто завітати окрім туристично "розкрученої" столиці Галичини – древнього міста Лева. Селище міського типу Куликів Жовківського району Львівщини, яке розташоване за 12 км від Львова, наразі не є туристичним об'єктом. Взагалі. Містечко відоме тільки тим, що тут виробляють ковбасу. У народі навіть напівжартома-напівсерйозно говорять, що це чи не єдине місто Львівщини, де у населення немає жодного кота чи собаки. Проте мало хто знає, що Куликів є батьківщиною генія українського народу і улюбленця мільйонів – Богдана Сильвестровича Ступки.
Саме тут 27 серпня 1941 року і народився майбутній лауреат Шевченківської премії, відомий український актор, улюбленець багатьох поколінь.
За легендами, Куликів є місцем народження ще одного народного героя – Богдана Хмельницького. Хоча вважається, що Хмельницький народився у Суботові, проте куликівські старожили досі переповідають легенди про приналежність Богдана саме до їхнього краю. Так це, чи ні – напевне, ми вже не дізнаємось. Проте факт народження Богдана Ступки у Куликові незаперечний, тож туристичний потенціал Куликова ще тільки розкривається.
Зараз тут туристів –зась. Час від часу приїжджає тільки син актора Остап, якого раніше можна було зустріти у місцевому продуктовому. Проте через зайнятість у Києві навіть він став приїжджати до батьківської хати рідше…
Доїхати до Куликова можна без проблем. А от щоб знайти місце народження Ступки, доведеться "увімкнути язика" – наразі тут немає ані інформаційної таблички, ані якогось вказівника.
Рідна оселя Ступки – звичайна стара сільська хата далеченько від траси. Щоби перепитати дорогу, у центрі містечка треба ще знайти місцевих жителів, адже Куликів є певним скупченням людей з усіх околиць, тож багато з них про Ступку дізнаються вперше – від туристів. Ще й здивуються, якщо взагалі не пошиють вас у дурні.
Нині планується, що у вересні відбудеться відкриття меморіального музею Ступки. На подію обіцяють приїзд високопосадовців з Києва, якісь урочистості. Місцеві кажуть, що Мінкульт начебто виділив мільйон гривень на облаштування "хоч чогось, щоб засвідчило місце народження генія".
www.youtube.com/watch?v=5Jhw2C_nfX4
Теперішня власниця старенької хати розповідає, що тутешню вулицю навіть хотіли перейменувати на честь актора, проте чи станеться це – невідомо. Зараз назва вулиці – Січових Стрільців, тож перейменувати її буде проблематично. Жінка жартує, що якщо б назва була, до прикладу, "Радянська", то перейменували б вже давно.
Відкрити Музей Ступки планували до 27 серпня – 75-річниці з Дня народження Богдана Сильвестровича. Проте, кажуть, не встигли. Чи старались, щоб встигнути, – питання відкрите. Офіційна Львівщина зайнята відзначенням річниць Франка та Грушевського, а про Ступку поки що не згадують. Мабуть, вшанують нащадки.
www.youtube.com/watch?v=CDgwxmKSY2M
Тим часом, у самому Куликові досі збереглось багато речей Богдана Сильвестровича – як особистих, так і членів його родини. Є тут і його шкільні щоденники, і книжки, батьківське ліжко та інші речі з будинку, які нинішня господиня оселі обіцяє передати в музей. До слова, живиться вона із саду, де досі щедро родять яблука і сливи, які садив ще сам Богдан Ступка. За бажання, з жінкою можна поспілкуватися. Вона дуже любить згадувати про Богдана, яким він був у молодості. Також розповідає, як потім приїжджаючи у рідне село привозив завжди сусідським дітям цукерки.
При виїзді з Куликова варто не пошкодувати п'ять хвилин на зупинку, аби помилуватися цікавою пам'яткою – костелом Святого Миколая, побудованим 1538 року на місці попереднього дерев'яного храму. Легенда наголошує, що підземні ходи від костелу ведуть до домініканського монастиря у Жовкві, про який ми розповімо в одній з наступних частин. Від Куликова до Жовкви (головного "пункта призначення" нашої подорожі) залишається не більше 15 хвилин їзди.
www.youtube.com/watch?v=6BcQD1Wjay0
Ще одна цікавинка – млин на повороті до костелу. З ним пов'язана цікава історія з часів Першої світової війни. Начебто сто років тому у цьому млині сховався від росіян невеликий загін німців. Місцеві їх не видали, і саме це зберегло воякам життя. Серед німців був і... молодий Адольф Гітлер. Розповідь не має під собою твердого наукового підгрунтя і, можливо, є просто легендою. Але місцеві іноді розповідають її приїжджим.
Розповідають легенди і про куликівський хліб. Навіть у міжнаціональному львівському балаку говорили "куліковскі хліб", на польський манер, як про окреме, але добре відоме всім явище, як нині сказали би – бренд. А львівський літератор Мар'ян Гемар написав в еміграції у Лондоні ностальгійну оду такого змісту:
"Як хто є з Варшави, з Познані чи Лодзі – не шкодить,
Бо він і не знає, про що ходить!
Та звідки він може знати?
Навіть якщо "сі дові", що за милю від Львова
В містечку Куликові
Була цехова пекарська осода
І пекли там пекарі з діда-прадіда
Такий великий бухан, на якому скірка,
Як з вишневого дерева, але криха й хрустка...
Може, хтось з пекарів, котрийсь з челядників,
Ще десь пам'ятає, який це є рецепт?
Нехай він запише і нехай прошепоче,
Вмираючи, дітям -- так щоби син знав
"Ільо" муки, які дріжджі, який тминок.
Нехай це збережеться, нехай "сі захова",
Ця маленька частинка правдивого Львова!
Бо Львів, то не тільки містечко на мапах,
То ті люди, пісенька, та мова, той запах! Куликівський хліб!"
В XV столітті Куликів – сильно укріплене місто-фортеця мало міцний замок, рештки якого – земляні бастіони – служать тепер трибунами стадіону, та вже згаданий костел Святого Миколая. На жаль, не збереглися високі оборонні мури навколо останнього. Все місто колись було оточене валами, на яких зводились дерев'яні частоколи з вежами, що закріплювались за окремими міськими цехами ремісників. А вода, що омивала Куликів з трьох сторін, робила місто майже неприступним.